Моя подорож тривала 6 днів.
перші дні були дуже нервовими. Я не могла встати з ліжка вранці, тіло постійно трусилось. Взагалі, коли вийшла з літака, сіла в автобус і побачила, що через годину я буду в готелі, і все що відбуватиметься далі залежить не від мене, я розплакалась.
Відчула, що цей ком починає розставати і розплутуватись. І від цього relif-у стало якось дуже зле, бо весь час треба було це стримувати.

Я б не сказала, що ця подорож була чимось надто складним, але емоційно мене вона дуже виснажила. Плюс я не знала напевне, що мене очікує тут.

Але ось, врешті, я на резиденції. Цікаво що тут ніхто нічого тобі не пояснює і не знайомиться. Це мене вразило одразу. Потім трохи погулявши по локальних пагорбах я побачила що місцеві іноді живуть дуже обособлено, і мені розповіли, що вони взагалі можуть так місяцями не виходити з дому і ні з ким не спілкуватися.
Звідси я зробила висновок, що це особливість життя в Шотландіі - гра в хованки від світу. Мох і хайледські корівки прекрасно демоструюсь цю здатність притаманну місцевості, ховаючи своє тіло за ковдрою волосся.

факт який мене ще вразив це проживання людей поряд з невідомою глибиною, у якій місцеві знаходять віру у невідомих істот. не обовязково це щось велике і доісторичне, але віра у те, що якась невідова форма життя там може існувати, надає певну загадковість їх життю. Так само як і перебування поряд із базою атомної зброї. Це просто певна загадка. і вони звикли.

Команда Cove Park працює 5 днів на тиждень з 9 до 5. В моєму досвіді українського діяча це щось нереальне, але воно мабуть так і має бути, це *здорово*. Тому мабуть мені не вистачило трохи комунікаціі і розповідей про бекграунд цієї землі на якій я перебую, в моєму випадку щоб її відчути після перельоту з вогню. 
Всі інші резиденти почувати себе добре в такій (обмеженій) комунікації, тому вбачаю проблему саме в особистому контрасті.
А може це просто такий вид резиденціі, якій не відкриває тобі якісь нові двері і можливості, а просто надає простір і тишу.

Доречі щось подбіне я відчула в цей раз в готелі у Варшаві, коли робила там британську візу - просто ключ у схованці з пін-кодом і абсолютно нуль спілкування з людиною. Може це новий тренд на обмеження соціальних контактів?

на цьому контрасті особливо сильно розумію, наскільки для мене важливий цей емоційний контакт з людиною. ніби тільки тоді я почуваюсь у безпеці і можу їй довіряти.

вважаю тут було би розмовляти про це зі моїм перфомас проектом - Райський Рай в якому взаємодія тримається на 5 осовних темах - живе спілкування, емоційний контакт, тілесний контакт, емоційне обсуговування, що в сумі складає довіру.
Важливим є те, що під час процесу стрижки ви з людиною створюєте спільну роботу, розмовляючи і встановлюючи контакт.
В моєму комюніті однією з основних особлибовстей є досягнення близькості через спільну роботу і спільну мету, коли ти можеш побачити ваші підходи і зпівставити їх у досягненні результату.

Водночас це дуже гарно, мати простір і майже не мати додаткового інфошуму від соціуму, але в одночас коли ти, як я, приїхав і хочеш хоч трохи оговтатись в новій реальності, то такої інтеграціі не вистачає. та важливо звісно щоб це все було натурально і з реальної цікавості поспілкуватись, бо інакше це тільки гірше. Тому все ок і це просто емоції скоріш від внутнішньої незацікавленості місцевих. що абсолютно нормально. але з цим треба щось робити.

тому я вирішила підготувати презентацію про мою особисту історію під час війни і до яких проектів тяжіє наше культурне життя.

після того, як я поділилась соїми думками відчула себе мостом, який налагодужує зв'язок з нашими світами, які чомусь не претинаються. При чому це працює і в одну і в іншу сторону.
так ми живемо в одному світі, але по відчуттях людей можу сказати що наші стани зовзім різні.

мій медіа це мої емоції+ дії які вони викликають

я схильна бути чутєвою і озиратися на проблеми довкола. Усвідовлююси ці проблеми через особисний досвід в мене викинає внутрішнє бажання до оформлення певної дії, яка б могла допомогти легше привернути увагу людни в тому контексті, якому вони перебувають.  для мене дуже важливим є спілкування і розуміння одне одного.

Around 4 years i've been collecting human hair from my participative performance - hair salon “raiskii raiii” (eng. Heavenly Heaven).
This matelial I use ar as highly sustainable and powerful container of energenic memory.
Sound inspired from the experience of danger and new sounds that war bring to our reality.

The inspirational topic appears at the border of emotions from the state of war to the state of peace in Scotland. Also based on experience in communication with others while being at the Cove Park residency .  I've noticed a lot of differences in social behavior due to war. For us(here I can say only about my collective and social bubble) social distansing, supporting and making  any kind of work /entertainment happens in other way. The hard conditions makes us to forget about comfort for each personality and work on ourselves to think about common groups and whole country in the end of chain. In Ukraine now I see how everyone hold each other and the basic is to be open and sencitive to trust and be able to help. I think there are the  most important narratives  nowadays. The value is be human among others.

Audience stands under the arrow and see the moment how threads from human hair are holding them not to fall down. 

All the time plays some soundscapes from everyday life, city, talking, playing, etc.

Motion sensor on the center of this room triggers some sound effects, which will make the sounds lower frequency, deep bass and time stretching . As a moment of real danger.

My music project "vixiii" is a story about the trauma of displacement. During my  unstable emotional state in foreign place I'm trying to concentrate on the particular objects around me. Also I use my zoom recorder as a tool to hear the soundscape or the sound from my touch to this objects. Every time is complicated to find this interesting "new" sound and this complexity helps to feel the reality.

The sea and water as a place where things smooth out quickly. Stones enter the water and after an unknown time come out different, more "convenient".

Море і вода як місце, де речі швидко згладжуються. Камні входять у воду і через невідомий час виходять іншими,  більш "зручними".

Також наратив присвячений особам, що втратили свою домівку а з тим і внунішній спокій і затишок. Багато таких людей намагаються дуже швидко заставити свій новий дім різнимми витворами народного мистецтва, атребутами, іграшками або рандомними речами з гуманітарки. Це все заради почування себе більш комформтно в новому житті, особливо якщо ти встатив усе.

таких людей супер багато і вони зарази переживають дуже складний момент початку нового. І лиш одиниці знайдуть в собі сили віднайти той затишок для подальшого життя.